Крізь одчинені двері видно промінь.Він світлий і б'є прямо в очі. Ти рішуче переступаєш поріг, але оте хвилювання, десь там глибоко, у душі, знову дає про себе знати. І скільки разів ти говорила собі, що все навкруг давно знайоме, що з-поміж великої маси народу ти все ж упізнаєш когось, і врешті-решт, ти прийшла сюди за світлом. За світлом, яке дає наука. Перед очима пробігають аудиторії, довгі коридори, студенти. Все, як завжди. Але в душі - оте хвилювання, яке не викинеш, не розсієш, не згодуєш птахам. Воно трепетне, полохливе, і разом з тим - радісне. Радісне від того, що ти - учень, який збирає знання, як скупий золото, який вбирає в себе те, що дають йому тут, що дає йому альма-матер.
У голові виникає сотня думок, різних і кожна свого кольору. Та в мить вони десь зникають і ти сміливо крокуєш далі. Далі до світла, до сонця, в майбутнє.
Подписаться на:
Комментарии к сообщению (Atom)
Комментариев нет:
Отправить комментарий