Крізь одчинені двері видно промінь.Він світлий і б'є прямо в очі. Ти рішуче переступаєш поріг, але оте хвилювання, десь там глибоко, у душі, знову дає про себе знати. І скільки разів ти говорила собі, що все навкруг давно знайоме, що з-поміж великої маси народу ти все ж упізнаєш когось, і врешті-решт, ти прийшла сюди за світлом. За світлом, яке дає наука. Перед очима пробігають аудиторії, довгі коридори, студенти. Все, як завжди. Але в душі - оте хвилювання, яке не викинеш, не розсієш, не згодуєш птахам. Воно трепетне, полохливе, і разом з тим - радісне. Радісне від того, що ти - учень, який збирає знання, як скупий золото, який вбирає в себе те, що дають йому тут, що дає йому альма-матер.
У голові виникає сотня думок, різних і кожна свого кольору. Та в мить вони десь зникають і ти сміливо крокуєш далі. Далі до світла, до сонця, в майбутнє.
четверг, 18 декабря 2008 г.
понедельник, 8 декабря 2008 г.
Білий сніг
Білий сніг розтанув,перший сніг...
Ти на мене глянути не зміг.
Бо було довкола стільки всіх...
Ти гадав, що іншу мить знайдеш.
...я теж.
Білий сніг розтанув, другий сніг...
Глянув ти й всміхнутися не зміг.
Бо довкола був нещирий сміх...
Ти гадав, що іншу мить знайдеш.
...я теж.
Білий сніг розтанув, третій сніг...
Ти всміхнувся й не змовчав, не смів.
Крім твоїх не чула інших слів...
Ти ж бо знав: мить іншу не знайдеш
...я теж
Політаємо в хмарах?
Напрям: Аланія-Київ, місце перебування - в небі, під ногами - хмари, на душі - світло...
Нарис
«УСІ МИ – ТІЛЬКИ УЧНІ Й ВЧИТЕЛІ…»
(Улюбленій вчительці присвячується)
Коли в повітрі лунає слово «вчитель», мимоволі уявляєш собі жінку, волосся якої злегка помережане срібними павутинками, а в руках – букетик жовтих нарцисів. Вона поспішає до школи й нагадує весну. Така ж юна, така ж усміхнена, така ж рада життю. І то дарма, що за плечима роки…
Кажуть, що доля вчителя – одна з найважчих. І воно дійсно так.. Адже, щоб ним стати, слід перш за все мати велике серце та безмежну любов до дітей.
Євгена Нарцисівна Пужанівська – тому приклад. Будучи вчителем від Бога, вона є ще й прекрасним поетом і просто хорошою людиною. Любить життя у всіх його проявах, особливо цей мотив звучить у її вірші “Ти пробач”. За фахом Євгена Нарцисівна – філолог, тому і працює вчителем української мови та літератури в Малієвецькій ЗОШ. Її оточує сила-силенна друзів, для багатьох вона – мудрий порадник.
Її урок нагадує казку. Ніяких особливих рис, ніяких методичних «незрозумілиць». Все надзвичайно просто, легко і в ритм. Це душа, яка відкриває перед тобою світ. Коли з уст вчительки звучать слова, до прикладу, про Довженка, ти уявляєш, як хлюпоче водами Десна, ота, що зачарована, а коли хоч словечко промовить про Олеся Гончара, - вві сні до тебе приходить його грізний собор.
Школярі дуже люблять свою вчительку. Інтер'єр її класу, в якому проходять заняття надзвичайно сприяє творчому процесу, обговоренню літературних творів. А там, в куточку, що біля вікна, за яким ледь чутно шумить берізка, до тебе приходить натхнення. Фіолетова тюль кидає легкий відтінок на парти, що стоять по дві вкупі і, здається, що скрізь розлився фіалковий цвіт. Справжній подих весни, з яким перегується й ім'я вчительки.
Погляд Євгени Нарцисівни – проникливий і щирий, а очі, мов небо, такі ж бездонні та глибокі. Голос тихий, інколи розбавлений глухим, ледь чутним кашлем. Коли вона диктує диктант, тобі зовсім не хочеться, щоб він закінчувався. Навіть зараз в пам'яті зринають звуки того голосу: “Заплітає клен у свою чуприну золотаве листя...”
У себе вдома вона бабуся Женя, а для учнів – дорога Нарцисівна. З багатьма своїми випускниками вона і досі листується, а вони – не забувають найкращої вчительки.
...Педагоги, немов святі. Даючи путівки в житя, вони моляться за наші долі.
(Улюбленій вчительці присвячується)
Коли в повітрі лунає слово «вчитель», мимоволі уявляєш собі жінку, волосся якої злегка помережане срібними павутинками, а в руках – букетик жовтих нарцисів. Вона поспішає до школи й нагадує весну. Така ж юна, така ж усміхнена, така ж рада життю. І то дарма, що за плечима роки…
Кажуть, що доля вчителя – одна з найважчих. І воно дійсно так.. Адже, щоб ним стати, слід перш за все мати велике серце та безмежну любов до дітей.
Євгена Нарцисівна Пужанівська – тому приклад. Будучи вчителем від Бога, вона є ще й прекрасним поетом і просто хорошою людиною. Любить життя у всіх його проявах, особливо цей мотив звучить у її вірші “Ти пробач”. За фахом Євгена Нарцисівна – філолог, тому і працює вчителем української мови та літератури в Малієвецькій ЗОШ. Її оточує сила-силенна друзів, для багатьох вона – мудрий порадник.
Її урок нагадує казку. Ніяких особливих рис, ніяких методичних «незрозумілиць». Все надзвичайно просто, легко і в ритм. Це душа, яка відкриває перед тобою світ. Коли з уст вчительки звучать слова, до прикладу, про Довженка, ти уявляєш, як хлюпоче водами Десна, ота, що зачарована, а коли хоч словечко промовить про Олеся Гончара, - вві сні до тебе приходить його грізний собор.
Школярі дуже люблять свою вчительку. Інтер'єр її класу, в якому проходять заняття надзвичайно сприяє творчому процесу, обговоренню літературних творів. А там, в куточку, що біля вікна, за яким ледь чутно шумить берізка, до тебе приходить натхнення. Фіолетова тюль кидає легкий відтінок на парти, що стоять по дві вкупі і, здається, що скрізь розлився фіалковий цвіт. Справжній подих весни, з яким перегується й ім'я вчительки.
Погляд Євгени Нарцисівни – проникливий і щирий, а очі, мов небо, такі ж бездонні та глибокі. Голос тихий, інколи розбавлений глухим, ледь чутним кашлем. Коли вона диктує диктант, тобі зовсім не хочеться, щоб він закінчувався. Навіть зараз в пам'яті зринають звуки того голосу: “Заплітає клен у свою чуприну золотаве листя...”
У себе вдома вона бабуся Женя, а для учнів – дорога Нарцисівна. З багатьма своїми випускниками вона і досі листується, а вони – не забувають найкращої вчительки.
...Педагоги, немов святі. Даючи путівки в житя, вони моляться за наші долі.
пятница, 5 декабря 2008 г.
Цитати про сучасну журналістику (Аня Сіра подала гарну ідею)
"Честный журналист - этот тот, кто продается только один раз..."
Саймон Камерун
***
"Уважение правды, сохранение человеческого достоинства и правдивое информирование общественности являются важнейшими принципами прессы".
Журналистский кодекс Немецкого совета прессы
***
"Журналістика – це те, що пишуть на піску, і його змиває перша ж хвиля".
Волтер Ліппманн
***
"Актуальность иногда убивает информацию. О событиях стремятся сообщить еще до того, как они на самом деле состоялись. Главное быть на месте события, а потом можно забыть о нем, не объясняя его и не оценивая его значения".
Петер Бендер
***
"Журналистам должно быть позволено вызывать возмущение. Они должны иметь возможность публично критиковать стремящуюся умолчать о чем-то власть, и им должно быть позволено в провокативной форме создавать и изменять действительность. Политики должны бояться журналистов, а не наоборот. Если кто-то именно так понимает свою профессию журналиста - независимо от вида средств информации, - он понимает ее верно".
Ханс Вернер Кильц
***
"Компромисс - единственная форма существования журналиста, если он желает быть одновременно и информированным, и независимым".
Медиаспрут
***
"Преса – це розум і серце нації: розум, що думає за свою націю, обмірковує всі її справи, підказує ті чи інші рішення; серце, що відчуває за націю, б'ється в такт мільйонів сердець, що не вміли б – без журналістів – знайти для своїх почувань відповідних слів та висловів".
Євген Онацький
***
"Журналістика – давно відомі слова в давно відомому порядку".
Газета «Таймс»
***
Моє улюблене висловлювання:
"Журналистика - это не профессия. Это диагноз".
***
"Самый страшный момент журналистской карьеры приходит, когда тебе приходится изменять самому себе, когда ты чувствуешь, что в силу сложившейся ситуации ты вынужден говорить или делать не то, что думаешь. А это как болезнь. Когда ты говоришь или делаешь не то, что думаешь, ты упаковываешь свою советь в некий такой шарик. Он сидит у тебя внутри, и разбухает. Но однажды он прорывает. И прорывает так, как прорывает фурункул – очень болезненно и неприятно. Вот это самый страшный момент в карьере, я считаю. А если этого не происходит, значит, у человека просто нет этого шарика, нет совести".
Андрей Цаплиенко
Саймон Камерун
***
"Уважение правды, сохранение человеческого достоинства и правдивое информирование общественности являются важнейшими принципами прессы".
Журналистский кодекс Немецкого совета прессы
***
"Журналістика – це те, що пишуть на піску, і його змиває перша ж хвиля".
Волтер Ліппманн
***
"Актуальность иногда убивает информацию. О событиях стремятся сообщить еще до того, как они на самом деле состоялись. Главное быть на месте события, а потом можно забыть о нем, не объясняя его и не оценивая его значения".
Петер Бендер
***
"Журналистам должно быть позволено вызывать возмущение. Они должны иметь возможность публично критиковать стремящуюся умолчать о чем-то власть, и им должно быть позволено в провокативной форме создавать и изменять действительность. Политики должны бояться журналистов, а не наоборот. Если кто-то именно так понимает свою профессию журналиста - независимо от вида средств информации, - он понимает ее верно".
Ханс Вернер Кильц
***
"Компромисс - единственная форма существования журналиста, если он желает быть одновременно и информированным, и независимым".
Медиаспрут
***
"Преса – це розум і серце нації: розум, що думає за свою націю, обмірковує всі її справи, підказує ті чи інші рішення; серце, що відчуває за націю, б'ється в такт мільйонів сердець, що не вміли б – без журналістів – знайти для своїх почувань відповідних слів та висловів".
Євген Онацький
***
"Журналістика – давно відомі слова в давно відомому порядку".
Газета «Таймс»
***
Моє улюблене висловлювання:
"Журналистика - это не профессия. Это диагноз".
***
"Самый страшный момент журналистской карьеры приходит, когда тебе приходится изменять самому себе, когда ты чувствуешь, что в силу сложившейся ситуации ты вынужден говорить или делать не то, что думаешь. А это как болезнь. Когда ты говоришь или делаешь не то, что думаешь, ты упаковываешь свою советь в некий такой шарик. Он сидит у тебя внутри, и разбухает. Но однажды он прорывает. И прорывает так, как прорывает фурункул – очень болезненно и неприятно. Вот это самый страшный момент в карьере, я считаю. А если этого не происходит, значит, у человека просто нет этого шарика, нет совести".
Андрей Цаплиенко
понедельник, 1 декабря 2008 г.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)
